МедiаЛаб Донбас - медиапроект для молодёжи восточно-украинского Донбасса. Наше мотто: «Пиши и измени свой город!». В наших Медиа Мастерских начинающие журналистки и журналисты работают над темами, важными для их города, формируя критический взгляд на свое окружение. Их статьи, фото- и видеоматериалы опубликованы на этом веб-сайте.

Публикации

Від макіївського алюмінію до “Святогірської кози”

21.08.2018

Студенок


Марина Стельмах

Як інженер та юрист заснували одну з найкращих в Україні козиних ферм

Історія створення «Святогірської кози», сімейного бізнесу Яна і Ельвіри Гатицьких – цілком спланована, власники виношували цю ідею. Однак ключову роль тут відіграв випадок: незадовго до війни парі просто подарували козу. Що робити з живою твариною? Ян Гатицький почав вивчати козівництво, захопився цим - і невдовзі сім’я придбала земельну ділянку та обладнання.

Ділянка була в Макіївці, де жило подружжя. Гатицькі вже мали чималий успішний бізнес - завод із виробництва алюмінієвого металопластику в Донецьку, продукцію якого закуповували для будівництва висотних будинків і навіть аеропортів. Затишне життя зруйнувала війна: пара втратила джерело доходу.

 — Все, що там залишилося, пропало в одну мить. Отже, так було потрібно, - каже Ельвіра, елегантна жінка середнього віку. Нетипово для села, вона вдягнена у все біле. - У нас був великий завод, входив у трійку найбільш новаторських підприємств України в цій галузі. Дім тільки побудували, лише рік пожили в ньому. Але що побиватися? Мабуть, Господь подумав, що ми надто високо злетіли, треба було трохи опустити нас на землю.

 Потім цей сир може відправитися у будь-який куток світу. ©Марина Стельмах

Спершу пара переїхала до Греції. Однак ментальність греків і порядки в країні виявились для Гатицьких чужими, тому вони вирішили повертатись у рідні краї. Мали, куди: в селі Студенок біля Святогірська подружжя вже давно купило дачу, а також ділянку, на якій планували розводити коней. 2014-го замість прудких рисаків на землях Гатицьких з’явились білі пухнасті козенята.

— Я обрав не найпривабливішу галузь – козівництво. Бо хто така коза? Корова бідняка, - каже Ян. - А насправді дізнався, що це унікальна тварина. Досліджував, перекладав різні статті.

 Догляд за фермою потребує дотримання певних стандартів. ©Марина Стельмах

Ні Ельвіра, ані Ян раніше не були близькими до тваринництва. Він за фахом інженер-механік, вона - юрист. Однак ентузіазму їм не бракувало: нові знання отримували, спілкуючись із фахівцями з усього світу.

Порадившись із французами, вони вирішили зробити ферму сімейного типу, але не просту - а науково-дослідну, із застосуванням усіх світових досягнень у козівництві. Святогірською вирішили назвати, адже знаходиться за кілька кілометрів від відомого міста, ще й на Святогірській вулиці.

Окрім напіввідкритих приміщень, на фермі кози мають доступ до водойми. ©Марина Стельмах

У травні 2014-го на Всесвітній виставці в Парижі Гатицькі підписали контракт із французами та австрійцями - закупили в них генетичний матеріал для першого поголів’я. Кілька років - і їх стало близько 400. Невдовзі - 40: здорових, витривалих кіз задорого купують собі інші ферми. На місці з козиного молока роблять класичні сири, мило, донедавна робили морозиво. Також у планах - виробництво шампуней.

Щоб продукція виходила максимально якісною, підприємці навіть взяли участь у розробці кормів для кіз. Яких, за словами Ельвіри, в Україні раніше не робили.  

- Зараз ми бачимо: проект відбувся, - каже Ян. - Сюди приїжджають іноземні делегації, проходять екскурсії. Тут виробляється унікальна екопродукція.

 Родина зі Слов'янська для вихідного туру обрала «Святогірську козу». ©Марина Стельмах

Переїзд із великого міста в село та зміна діяльності негативно позначились на доходах, але позитивно - на здоров’ї. У Давида, найменшого сина Гатицьких із трьох, покращився зір. Пара почала більше працювати фізично. Зокрема, раніше мали помічників по господарству - хатню працівницю, няню - а зараз усе роблять самі.

— Буває, запитують: а яке у вас дозвілля? Коли питаєш у відповідь, яке в них - відповідають, що в театр сходити можуть, - каже Ельвіра. - Це        й ми можемо собі дозволити - питання в тому, як часто ви туди ходите. А я щодня можу дозволити собі проїхатися набережною Сіверського Дінця, прогулятися. Захотіла в басейн – будь ласка, у «Шервуді» є. Можу піднятись на дах “Roche Royal”, випити кави з панорамою на Лавру. А якщо проїхати 140 км - там Харків і аеропорт. Сіла на літак – і я у будь-якій точці світу. У мене багато бізнес-віз.

 Деякі з цих картин написала художниця, що створила портретну серію наслідного принца Дубаї. ©Марина Стельмах

Які подальші плани пари? Зайнятись-таки й кіньми. Гатицькі планують відкрити Школу Олімпійського резерву з полем для конкуру, змагань для подолання перешкод верхи на коні, яке будуватимуть відповідно до європейських стандартів. Ельвіра також прагне займатися тут реабілітацією, зокрема з використанням іпотерапії - взаємодії людини зі спеціально навченим конем. Відповідні курси жінка вже відвідала.

Яна також цікавлять коні, однак він полюбляє свободу, тому й надалі б займався у полі. Ще чоловік хоче втілити проект із селекції тварин. Каже, що знає про методи, за допомогою яких можна за генами коня визначити, є в нього можливість стати чемпіоном, чи ні.

— Коли докладаєш зусиль, враховуєш тонкощі, вкладаєш у справу душу, все набуває зовсім іншого сенсу, іншої привабливості, — впевнений Ян. — Хотілося б і новий проект зробити з любов’ю, аби він був привабливим від початку й до кінця. Спочатку буде тільки конкурне поле, тоді манеж, стайня, готель побудуємо, берег почнемо освоювати...

Родина Гатицьких дізналася, що колись у сусідньому Святогірську успішний російський дипломат, граф Олександр Рибоп`єр, вирощував коней. Настільки добрих, що вони перемагали на змаганнях у Франції. Можливо, це випадкове співпадіння, як і колись неочікувана поява кози в господарстві, знову змінить життя пари.

Теги:
Макі́ївка, Святогірська коза, Студенок

<- назад в: Публикации

Предыдущий материал:
Останься

Следующий материал:
Паралелі


Марина Стельмах

Возраст: 19 лет

Родилась: в Корюковке

Живу: в Киеве

 

Что меня делает счастливой?

Когда открываешь что-то новое для себя, когда рядом находятся хорошие люди. Успехи, не только личные, приятные случайности.

Что для меня важно в жизни?

Важна самореализация, вера в себя и счастье близких людей.

Что бы я  хотела изменить в моем городе к лучшему?

Хотелось, чтобы было больше возможностей для развития, люди стали более открытыми и больше обращали внимание на современные тенденции.