МедiаЛаб Донбас - медиапроект для молодёжи восточно-украинского Донбасса. Наше мотто: «Пиши и измени свой город!». В наших Медиа Мастерских начинающие журналистки и журналисты работают над темами, важными для их города, формируя критический взгляд на свое окружение. Их статьи, фото- и видеоматериалы опубликованы на этом веб-сайте.

Публикации

Мітка скрипаля

24.08.2018

Святогірськ


Інна Пасічник, Дана Маслюк (Відео)

Як скрипалька своєю музикою поширює філософію краси на вулицях Святогірська

Святі гори принишкли від звуків скрипки. Музикантка чорними від каніфолі пальцями затискає струни. Звідти лунають ніби знайомі мелодії — культова The Cranberries «Zombie», класичний Бах, єврейська народна, але всі вони інші, незвичайні, з шаманським тоном циганської музики. Ранкова служба вже скінчилася – люди неспішно повертаються з лаври із кошиками у руках. Там — солодкі серпневі яблука і свіжий мед.

— Таня, це тобі! Я трішки дорожче продаю, но тобі зроблю скидку, — сивий дідусь обіймає скляне тіло товстої банки із медом. Скрипалька широко посміхається.

— Я тільки дограю і одразу розрахуюся

— Це даже не обсуждається! А можеш заграти “Смуглянку”? Я так її люблю!

Мостове життя

— Тетяна тут часто грає. Шкода, що не щодня. Слухав би і слухав, — говорить мостовий торговець грибами та вином. — Ви тільки нас не фотографуйте, бо проженуть. Раніше, ще до війни, поліція постійно проганяла. Залишимося взагалі без копійки. Тетяну не чіпатимуть, звісно. В неї зброя у руках. Проти таких мелодій ніхто не встоїть.

Худорлява жінка, яка сидить на ослінчику побіля перил, втуплено дивиться на річку і курить дешеву сигарету. Це ще одна мостова гостя — баба Оля. На перилах вишикувалися її банки з варенням «із соснових шишок». Музичний світ її не зачіпає, але варто запитати, хто така ота скрипалька, і вона розповість. Не лише музикою може похвалитися сусідка.

— Вона майстриня вищого класу! Такі гарні саморобки виробляє — з паперу, з камінчиків, з різних підручних матеріалів.

 

Тетяна грає на мосту в Святогірську вже більше 20-ти років. Святогірськ ©Дана Маслюк

Тим часом мостовий потік відпочивальників та вірян збільшується — наплічник скрипальки, скромно затиснутий між стільчиком і банкою меду, наповнюється паперовими купюрами.

— Я люблю дивитися на людей, коли граю, — каже Тетяна. — Люблю розглядати їхню красу. Моя постійна слухачка — бабуня, євреєчка, танцівниця. Вона старенька вже, одягнена бідно, але з таким смаком! Ніколи не пройде повз мене, завжди зупиниться. Мене не просить, але чекає, коли я зіграю щось танцювальне. Я знаходжу момент і починаю грати, а вона — пританцьовувати, — тішиться музикантка, що їй вдається розворушити людей.

— Я насолоджуюся красою інших. Пам’ятаю дівчину, яка йшла до лаври у традиційному одязі: довге плаття, закрите декольте, голова покрита. Але ж сукня просвічується, — сміється. — Коли вона йшла мостом, кожен м’яз на її тілі переливався здоров’ям та красою — стан, груди, не обтяжені зайвою білизною, зваблювали.

Мостове життя минає швидко — Таня й не зауважує, як настає вечір.

— Тут завжди багато цікавих історій, — каже. —  Людям подобається музика. Я раніше переймалася, що чути аж у лавру. Чи не заважаю я їм службу проводити? Але ні! Вони мене слухають, ще й дякують — морозиво купляють.

Народжена стати музиканткою

Її погляд живий: у чорних вуглинках очей виблискує сонце, обличчя прикрашає широка посмішка, а на шиї – синець. Розміром із велику монету. Це — мітка скрипаля.

— Дітьми у музичній школі ми бігали дивитися, як грають старші учні. Деякі доглядали за шиєю уважно, підкладали рушничка, — розповідає. —  Тоді синець був не таким помітним. Але найуспішніших легко впізнати. В них на шиї — сині ґулі — бо ж грали годинами.

 

Електроскрипка Тетяни Міхай. Святогірськ ©Дана Маслюк

Маленька Таня прибігала додому і натирала собі шию мокрим рушником, щоб теж мати  мітку скрипаля.

— Я народжена, щоб стати музиканткою. Мама колись проходила повз — у відчинені двері побачила, як батько співав. І сказала, що хоче таких талановитих дітей, як цей високий чорнявий циган.

Так і сталося. Всі троє — музиканти.

— Мій брат — найталановитіший. Він музикант на кораблі, сестра грає на мандоліні, а я — вулична скрипалька.

Аби навчитися музики, школи — замало. Тетяні пощастило жити у відповідному середовищі, музика завжди її оточувала і була стилем життя.

 — Я пам’ятаю як батько любив співати циганських пісень. Часто це були пісні з індійських фільмів. Здавалося, ніби та мова йому рідна. Маленькою він брав мене на руки і під джазові мелодії підкидав у повітря на кожну другу долю. Так я вивчила ритм.

Циганські інтонації, наслідувані від батька, вирізняють мелодії Тетяни.

— У школі вчителька любила жартувати про мою манеру: “Таню, у тебе Бах що, народився на берегах Дністра?”

Діти мали вільне дитинство. Жили у Краматорську, мама працювала на заводі до пізнього вечора, а дітвора гуляла вулицями, знали кожен кущик і ямку.

— Брат грав з двох років, а я співала усе підряд. Мене люди сильно любили і балували. Для мене дві людини — вже публіка. Я тоді вставала на табуретку і виступала. Сестра ж більше танцювала. Ми на усі весілля неподалік прибігали босі і танцювали циганські танців. Нас пригощали солодким, тож голодними не були.

Прийняти свою сутність Тетяна змогла вже за часів незалежної України.

— У радянські часи, коли мені ще було дев’ятнадцять, я стидалася свого циганського походження. У Союзі ставилися погано до меншин, мені було соромно зізнатися, тому що задражнили би… Але я слухаю циганську музику, і у мене кров бурлить! Зараз я вже не соромлюся.

На всі руки

Скрипка не одразу посіла місце життєво необхідного інструменту для Тетяни. Довго майбутня святогірська зірка знаходила шляхи самореалізації у найрізноманітніших сферах.

 

Друга пристрасть скрипальки - рукоділля. Прикраси з паперу та каменів за технікою торсіон-пап'є Тетяна робить власноруч. Святогірськ  ©Дана Маслюк

— Моя пристрасть до музики конкурує із пристрастю до ремесел... У 90-ті я купувала лосини, перешивала у їх сексуальні, відверті купальники. Потім навчилася укладати плитку швидко і якісно — це теж стало моїм заробітком. Клієнти знаходилися не лише у Святогірську. Я люблю творити і відкривати для себе щось нове.

Будинок скрипальки схожий на шаманське житло, або невеличкий музей. Лунають джазові мелодії, всюди зручно примостилися мистецькі творіння: плетені власноруч кошики із соснового коріння, прикраси, створені у особливих техніках, гарні картини знайомих художників, колекція кераміки від найкращих керамістів України, старе фортепіано, скрипки… Тетяна не може уявити свого життя без того, щоб навчатися творити красу.

— На щастя, я рано зацікавилася музикою. Однак, я — непостійна людина, переключаюся з одного на інше. Я займаюся тим, що мене надить, і віддаюся тій справі до кінця. А потім енергетично знесилююся. І кілька діб лише сплю.

Вулична скрипалька

Грати на вулиці Тетяна почала у Святогірську у 98-му, коли до неї приїхали родичі з Києва. Сестра та її чоловік уже мали досвід вуличних виступів. Тетяна долучилася до них, а згодом почала і сама виступати.

— Щоб заробляти на вулиці, треба бути вільним, креативним, сміливим. Бачиш людей - діставай інструмент і грай, — посміхається Таня, дістаючи скрипку зі своєї колекції. — Якось виступали у Москві. Заробляли непогано, але я досить слабко грала. Зібрався натовп слухачів. Один дядечко вслуховується, — видно, розбирається у музиці. І несподівано зітхнувши, каже: “Дівчинко, йди займайся”. Тоді я зрозуміла — доведеться докладати зусиль. Навіть, аби працювати на вулиці, маєш грати добре. Маючи скрипку, ти врятований вже від голоду у будь-якому місці. Вже на вечерю заробиш. Але я не женуся за грошима. Якби я грала заради грошей, я би не змогла грати так. Я цим живу. Коли музикант грає і насолоджується цим, він передає своє задоволення іншим.

Шукати однодумців по очах

Об’єднавшись у невеличкий гурт із другом-гітаристом і братом, заробляли грою не тільки на вулицях, але й в арт-кафе, ресторанах, громадських платформах.

— За часів президентства Януковича ми грали в італійському ресторані у Києві. Як було дивно, що більшість наших глядачів — це та сама «крута донбаська» аудиторія, яка й раніше приходила нас послухати у Донецьку.

Тетяна, хоч і народилася у Росії, рідними місцями вважає українську землю. Не дивно, адже колись у Самару її бабусю переселили з Полтавщини. У 2013-му, коли події у центрі Києва набирали обертів, Тетяна збиралася стати частиною Майдану, але раптово зламала ногу.

— Навесні грала на своєму місці, а отам, під берізкою, — показує скрипалька убік дороги, — стояв автобус із “тітуханами”. А люди йдуть із лаври і говорять щось про Новоросію.

Зовсім нещодавно, кілька років тому, Тетяна була чи не єдиною у Святогірську, хто на День Незалежності надягав на себе вишиванку.

— Люди дивувалися, “що сьогодні, свято якесь?”

Громадянська позиція багато змінила у її житті.

— Ці чотири роки розставили все по місцях. З ким треба спілкуватися, а з ким… прийшлося обірвати спілкування. Перед Різдвом вирішила шукати небайдужих. Я об’єдналася із пластунами, ми нарядилися, зробили власноруч зірку, вертеп, і разом із дітьми та молоддю співали різдвяних колядок.

Зараз вони знову разом готують святкування Дня Незалежності України, будують плани зі створення скверу для молоді для творчості, музики, краси.

— Я граю і шукаю однодумців у натовпі. Це легко —  по очах можна все прочитати. У наших агресія в очах відсутня. Вона включається лише тоді, коли треба Батьківщину боронити.

 

Очі янгола

Кохання — потужне джерело її натхнення. У житті були чоловіки, з якими не склалося, але нікого з них вона не перестала любити:

— Кохання живе всередині. Воно дає енергію, але воно не може померти. Я до всіх людей, які раніше були частиною мого життя, ставлюся по-доброму, — ностальгійно розмірковує вголос Тетяна.

 

   Служіння красі - філософія Тетяниного життя. Святогірськ  ©Дана Маслюк

Часто чоловіки впливали і на її творчість. Зустрівши африканця, Таня відкрила для себе світ реггі. Разом вони заснували гурт «Taki-jah», який жив п’ять років.

— Малколм – з дредами, чорношкірий. Ми вирішили створити африканський проект. Я мріяла бути костюмером, знайшла у секонд-хенді тканину, «шкуру зебри», пошила йому гарну сценічну одежу. Але ж це моє уявлення про традиційних африканців. Він сказав, “я таке не одягну, бо мене чоловіки будуть хотіти — у нас таке жінки носять”. 

Згодом виявилося, що африканець залежний від алкоголю. На концертах доводилося домовлятися з барменами, щоб не наливали. Бо тоді концерт можна було відміняти. Невдовзі на шляху зустрівся інший чоловік.

Вона повертає на грунтову доріжку понад Дінцем:

— Грала на Андріївському. Підійшов чоловік, як і всі інші, послухати, але я не очікувала, що він пробуде поряд чотири години, слухаючи мою гру. Я одразу звернула увагу на його очі! Такі очі бувають лише у янголів. Виявилося, він теж музикант. Ми дуже здружилися. Через деякий час зрозуміли, що маємо бути разом. Кожна людина у житті — невипадкова.

Люди  — це диво

Граючи під стінами лаври, Тетяна має своє особливе ставлення до релігії.

— Ні, я не розумію християнства. Кажуть “Страх Божий”, але людина не має нічого боятися. Страх — це втеча від Бога. Я не відношу себе до релігій. Вища сила існує. Хто я така, щоб порушувати вищі закони? Тому живу у гармонії.

— Найважливіші речі у житті — музика, природа, мистецтво, секс. Усе, що нас оточує, створене для радості і задоволення. Щоб свою радість розширювати, потрібно багато читати, їздити, напитуватися інформацією, розуміти людей поряд… У дитинстві я любила грати в “Емпатію”. Уявляла себе на місці квіточки, песика, того чоловіка з відрами. І намагалася відчути те, що відчувають вони, — ділиться Тетяна.

— Я люблю людей більше, ніж тварин. Люди — це диво. Музикою, життям — я служу красі. Служіть красі!

Теги:
Святогірськ, скріпалка, музика, люди, День Незалежності, вишиванка, кохання

<- назад в: Публикации

Предыдущий материал:
«Сидя на набережной, я понял, что хочу здесь жить...»

Следующий материал:
Море в моём сердце


Пасічник Інна

Вік: 26 років

Народилася: у Лимані

Живу: у Краматорську

 

Що мене робить щасливою?

Я щаслива, коли відчуваю, що те, чим я живу і що важливо для мене, необхідне, корисне для інших людей. Моє щастя у органічності та єдності з людьми навколо.

Що для мене важливо в житті?

Прості і разом з тим фундаментальні речі. Сім'я, здоров'я, чесність, кохання. Закоханість у те, що ти робиш, і у людей навколо.

Що б я хотіла змінити в своєму місті на краще?

Я хочу побачити таких людей, яким небайдужий світ, які готові об'єднуватися заради спільних ідей. Я б хотіла допомагати людям руйнувати кордони не між країнами, а в головах, і бути готовими сприймати одне одного і разом створювати нові простори, які відповідатимуть нашим цінностям.

 

Дана Маслюк

Возраст: 19 лет

Родилась: в Павлограде, Днепропетровская область

Живу: в Киеве и Павлограде

 

Что меня делает счастливой?

Мои друзья, хорошие стихи, плаванье, возможность помолчать в шумной компании, пешие прогулки, осень, крепкий чай, хризантемы, дождь, музыка в дороге, красивые люди.

Что для меня важно в жизни?

Люди, искренность, слова, которые произношу или слышу.

Что бы я  хотела изменить в своем городе к лучшему?

Хочу, чтобы павлоградцы улыбались в общественном транспорте, гуляя на улицах. Для этого у них должны быть хорошие условия жизни? Значит постараюсь делать что-то для того, чтоб эти условия стали хорошими. Для начала научусь делать качественный медиаконтент в своем городе.