МедiаЛаб Донбас - медиапроект для молодёжи восточно-украинского Донбасса. Наше мотто: «Пиши и измени свой город!». В наших Медиа Мастерских начинающие журналистки и журналисты работают над темами, важными для их города, формируя критический взгляд на свое окружение. Их статьи, фото- и видеоматериалы опубликованы на этом веб-сайте.

Публикации

«Циганка»: простір вільних

08.07.2019

Тернопіль


Ірина Малюк

Людська ініціатива: як молодим архітекторам вдалося перетворити закинутий пляж на улюблене місце відпочинку

Ще кілька років тому сюди приносили ящик пива з місцевої броварні і запросто давали йому раду, а потім так само легко починали бити один одному писки. Таким було зовсім недалеке минуле “Циганки” — пляжу в центрі Тернополя.  У 2016 році рух URBAN.te реанімував “Циганку” і реабілітував її в очах містян. Зараз тут в спокої та затишку граються діти, прогулюються закохані й відпочивають старші люди.

Старий і Тернопільське море

— Ту є така риба — як ми з вами! Величезна! — захоплено, але тихо, ніби по секрету, каже чоловік у картатій сорочці.

Пан Ярослав живе напроти «Циганки», приходить сюди кілька разів на день порибалити. Каже, тут постійно клює і ніхто з рибалок не йде з пустими руками. Хвалиться двома спійманими рибинами, яких я не можу розпізнати. Улов чоловік смажить або сушить на тараньку. Кота не має, але якби мав, то рибою не ділився б — сам їсть.

— Бачите, усе латаття прополов, щоб риба мала до мене доступ. Колись тут була дика територія. Зараз все переробили, почистили. Всім подобається, а мені і тоді було нормально, — згадує і посуває трохи свого ослінчика.

З колонок, вмонтованих у ліхтарі, гучно грає модний хіт «How deep is your love», чоловік каже, що рибу це зовсім не лякає:

— Вона привикла. Міська.

Рибалок по периметру озера чимало, очевидно, кожен має своє місце, друзів, тему поговорити і помовчати. Під наглядом батьків двоє дівчат граються у рибалок. Все по-справжньому: хвилюються, виглядають, чекають. А потім раз — і прутиком витягують уявну рибу.

Велокультура і найкраще місце

— Шубовсь!

Усі повертаються на звук. Хтось з дітей на скейтборді заїхав у воду. А тим часом на скейт-майданчику гуртується компанія підлітків. Різні гірки, але всі пнуться на найвищу — хто на скейті, хто на самокаті.

Скейтмайданчик — улюблене місце дітей на «Циганці». Тут вони вчаться кататися на скейтбордах, самокатах чи роликах. ©Ірина Малюк

Паралельно у спокої не залишають пішохідний фонтан. Підлітки грають наввипедердки, намагаючись вирахувати час, щоб сухими оминути струї. А діти навпаки — тільки чекають, щоб їх повність облила вода.

Ближче до заходу сонця велосипедистів більшає. На кубах на тлі молодих кленів сидять три школярки, поряд «відпочивають» їхні велосипеди. Дівчата діляться враженнями про громадський простір, кажуть, щодня «вигулюють» тут себе і свої ровери.

Настя хоче бути архітектором, їй подобається «Циганка», але вона роздумує, що б ще додати місту, коли стане професіоналом. Мова заходить про назву пляжу:

— Ви не знаєте, чому «Циганку» називають «Циганкою»? Вам вдома про це не говорили? — щиро дивується. — Мені батьки переказували, що колись тут жили бідні люди, а ще багато циган, які ходили сюди купатися.

Урбаністи

«Циганка» не завжди була локацією, де можна провести дозвілля. Туди зазвичай не водили дітей, не ходили сім’ями. Зі слів тернополян, використовували її як площу для «розборок». Приїжджали банди і «вирішували» справи. Влаштовували навіть автоперегони. З асфальтом межував шмат трави, на якому влітку люди стелили рушники і засмагали. Якщо на траві не всім вистачало місця — лягали на асфальт.

Марта Лозіцька, архітекторка, співорганізаторка руху URBAN.tе. ©Ірина Малюк

З 29-річною Мартою Лозіцькою ми зустрічаємося на парапеті «Циганки». Вона архітекторка, одна з восьми організаторів руху URBAN.te, який і відновив пляж. Під час прогулянки-екскурсії дівчина згадує, що колишня «Циганка» — це була тільки назва, сірий, страшний і старий асфальт.

— Ми вчилися на архітекторів у Львівській політехніці, часто їздили потягами разом додому, у одній з таких поїздок народився наш URBAN.te. Майже в кожного з нас батьки архітектори, які добре між собою знайомі. Ми діти архітекторів і наша діяльність — сімейна справа, — пояснює дівчина.

Імпровізований амфітеатр

Таке рідко трапляється, але усі організатори руху URBAN.te після завершення навчання у Львові повернулися до рідного міста.

— У Тернополі не було місця, окрім кафе, куди б прийшла компанія з восьми осіб, могла одночасно сісти і спілкуватися, — згадує архітекторка.

Спершу в URBAN.te була ідея одного простору, згодом бажання створити більше місць, де можна показати фільм під відкритим небом, посидіти на килимку. Молоді архітектори орієнтувалися на різні варіанти для проведення часу. Марта під час екскурсії оновленою «Циганкою» звертає увагу, що на всіх елементах, які є, можна сидіти, це абсолютно безпечно для здоров’я. У тому числі парапет і східці на початку пляжу.

— Це такий собі лекторій, де можуть проводити зустрічі. Все розраховане, щоб внизу було місце для спікера, а на сходинках — для слухачів.

Формуючи ідеї для простору, кожен організатор руху висловлював свої мрії в голос. Дівчина зауважує, що не даремно вони поєднали спортивний і дитячий майданчик в одному місці. Ідея у тому, що діти дивитимуться і братимуть приклад зі старших, які грають в м’яча, займаються на тренажерах, так зможуть набиратися від дорослих корисного.

Громадський простір «Циганка» розташований на набережній Тернопільського ставу, найбільшій штучній водоймі України. ©Ірина Малюк

Коли творили «Циганку», кожен з учасників URBAN.te до того побував у Європі, відповідно надихався різними містами. Друзі багато чого сподобали собі у Німеччині, Польщі, Іспанії, Угорщині.

— Коли подорожую, то вимикаю у собі архітектора, — зізнається Марта. — Але ще не було у переліку побачених міст такого, який би мене супервразив у плані громадського простору.

Від старої «Циганки» залишилася вода і розлога верба. Все інше кардинально змінилося. Марта розглядає простір, на якому через негоду сьогодні не надто людно,  і трохи сумно додає, що не вдалося реалізувати пірс з причалом для катера. Через специфічну течію капітан не погодив зупинку судна.

Гран-прі

Цьогоріч проект «Циганка», який розробив URBAN.te, переміг у номінації «Урбаністичний простір та ландшафт / реалізований проект» на Ukrainian Urban Awards. А також отримав гран-прі головного архітектурного конкурсу країни. Марта не знає, хто саме подавав проект на конкурс, тому ніхто з учасників руху навіть не поїхав на церемонію нагородження:

— Перше місце — певний показник, визнання. Тепер нас запрошують на лекції до Харкова, але ніхто не зможе поїхати… Взагалі питання, хто, коли і куди поїде, вирішуємо, витягуючи сірнички.

Зараз рух не працює над новими ідеями, а бореться за те, щоб у Тернополі існував конкурс проектів. Урбаністи хочуть, щоб кожна ідея мала однаковий шанс на життя. Мотивують, що так є в інших містах -- так різні архітектори мають можливість себе реалізовувати. Марта зауважує, що правильно, коли у  проектуванні громадського простору беруть участь всі сторони: громада, бізнес, місто. З «Циганкою» так і було. Спочатку архітектори хотіли подати проект на закордонні гранти. Але представили ідею на Дні міста, люди зацікавилися, і фактично завдяки цьому місто повністю профінансувало проект. 28 серпня 2016 року офіційно відкрили «Циганку».

Модне слово

Поки ми йдемо до кінця пляжу, обговорюємо чимало тем: Марта розказує про себе, знайомить з чоловіком і сином. Можна багато встигнути, прогулюючись такими просторами. З питання про модне слово «урбаністика» дівчина сміється і пояснює свою реакцію:

— Урбаністика не тільки у Тернополі, але в Україні лише формується, — каже.

Марта розуміє цей термін як науку про формування міського середовища, забезпечення людського комфорту. Акцентує на проблемі організації мікрорайонів, де в людини немає можливостей планувати своє дозвілля:

— На великий спальний район — один маленький дитячий майданчик. Може, за тодішніми нормами було нормально, але зараз це треба змінювати. Людина в сучасних умовах не має приходити з роботи і бачити з вікна лише бетон.

Табу на купання

Повертаємося назад і мусимо перестибувати через потік води. Щось не так із фонтаном.

— Це все люди… Фонтан не може сам поламатися, — Марта засмучується. — Перші місяці носили воду, поливали траву, щоб прижилася і зеленіла, а зараз навіть сміття до урни не доносять.

Такий факт не поодинокий, вандалізм не оминув «Циганку». Дощечки з лавок нищили, парапети зривали. Для безпеки не тільки людей, але й самого простору, поставили камери спостереження, але, зі слів архітекторки, нікого це не цікавить, а тим паче не лякає.

Те саме стосується табличок про заборону купання. Через інфекції вода у Тернопільському озері непридатна для цього. Але заборонений плід солодкий — люди під знаком «Купатись заборонено» все одно купаються.

 «Циганка» vs «Українка»?

У соцмережах тернополяни ініціювали перейменування «Циганки» на «Українку», але ця  пропозиція не вийшла за віртуальні простори. Марта сміється з такої ідеї, рекомендує містянам займатися іншими більш корисними справами:

— Треба розуміти, що такий урбанонім — не приниження і не дискримінація. «Циганка» є «Циганкою», нічого образливого чи поганого тут немає.

Екскурсовод та краєзнавець Тарас Циклиняк має версію, що назва «Циганка» не має нічого спільного з ромами, особливо з тими легендами, що колись вони там жили. Дослідник робить такі висновки, маючи свідчення старожилів, які не пригадували табору ромів на території теперішньої «Циганки». Після Другої світової війни став відновили, у 1952 році це була звичайна берегова лінія, ніякого пляжу там не було.

— Тьху-тьху! — Тарас щиро дивується, коли чує про ідею з перейменуванням. — Не вийде. Штучно неможливо щось створити. Можуть перейменовувати що завгодно, але Єліся будуть Єлісями, а «Циганка» — «Циганкою».

Приземлений простір

На вечір різко холоднішає. Марта вдягає синові кофтинку. Щоб сховатися від дощу, йдемо у місцевий заклад.

— «Киця-мура, де ти була?» — жінка дарує усмішку синові, продовжує свої рефлексії. — Тернопіль комфортний для життя. Все в зоні доступу, все поруч. Зустрівши знайому людину, можна багато спілкуватися, у нас безкінечний простір для ходіння-говоріння. Але мені часом нудно.

Марта любить гарний центр, проте розуміє, що за його межами вся активність завершується. Архітекторці хочеться більше місця для творчості, рідне місто здається їй приземленим, не зовсім відкритим для інших думок:

— Люди звикли тут жити у розслабленому ритмі.

Марта похапцем дивиться на годинник, час прощатися. Син о 20.00 лягає спати.

Тим часом людей не лякає дощ, вони з парасолями йдуть на улюблене місце. «Циганка» ніколи не спить.

<- назад в: Публикации

Предыдущий материал:
Сховане мистецтво

Следующий материал:
Дошки. Шум. Поліція


Ірина Малюк

Вік: 26 років

Народилася: у Топільниці (Львівщина)

Живу: у Львові

 


Що робить мене щасливою?

Для мене філософія щастя насправді проста: гармонія зі собою та цим світом. Тому мене роблять щасливою, на перший погляд, звиклі речі, які означають щось особливе, мають асоціації, викликають позитивні емоції. Я щаслива, коли вдихаю запах півоній, п’ю ранкове какао, аплодую у театрі, перечитую улюблену книжку, переглядаю фотоальбом. Щастя, коли вдається реалізовувати свої плани, відкривати нову країну, культуру, людей, а найважливіше – щодня повертатися до свого дому і нікого не втрачати. З такими підходами я б могла жити в Данії і наслідувати всі їхні правила хюгге, але я живу в Україні й створюю свою філософію доступного щастя та затишку.

Що для мене важливо у житті?

У глобальному плані – відчуття безпеки, спокою та впевненості у завтрашньому дні. Пріоритетними є бажання не втрачати час, відкрити всі можливі таланти, не переставати вчитися і виховувати себе. НАДважливою також є позитивна атмосфера у моїй сім’ї, місті, державі, тому на кожному рівні акцент на власній потрібності.

Що б я хотіла змінити у своєму місті на краще?

Насамперед, щоб за межами квартири мені було також безпечно і комфортно. Місто – це можливості, але чому тоді на деяких вулицях неможливо перейтися ввечері, тому що бракує освітлення, неможливо їхати на велосипеді, тому що доріжки раптово закінчуються чи то ведуть в нікуди, неможливо прогулюватися влітку, оскільки через загазованість немає свіжого повітря, немає затінку, відповідно бракує дерев? Мені б хотілося, щоб було багато охочих не лише критикувати, бути невдоволеними, але й тих, котрі готові  до реальних дій: озеленювати свої прибудинкові території, облаштовувати відпочинкові зони, брати участь у містобудуванні, дбати про безпеку не тільки свою, але всього будинку чи кварталу. Місто – це не бруківка, багатоповерхівки і світлофори. Місто – це люди! Тому я б хотіла змінити свідомість і підхід людей стосовно відповідальності за місто, у якому вони живуть, відповідно відповідальності за рівень свого комфорту.